ремонт ванной.
как построить флигель
ремонтное село
Допомогти
Понеділок, 16 травня 2016 00:00

Хай хлопців не «доганяє» війна

 

Наші земляки повертаються з війни зовсім іншими. І навіть якщо вони цілі зовні, не поранені, у   кожного з них у душі –  біль. Він навіть має свою окрему назву: посттравматичний синдром. І     ту рану теж треба обережно лікувати. 

А інакше, як стверджують одноголосно всі науковці, експерти, соціологи – суспільство чекають   доволі складні соціальні проблеми: суїциди, розлучення, навіть агресія. У Херсоні є людина,       яка вже більш як півтора року “лікує”  душі демобілізованих хлопців, це – Директор Eleos-Kherson, ГО "Джерело життя", настоятель храму св. Олександри, військовий капелан отець Андрій Калита.

За роки з початку війни на сході України,  “пройшли  крізь руки”  Андрія Калити сотні бійців та   їх рідних. Два дні на тиждень, суботу і неділю, він присвячує служінню Богу, править службу в     Храмі Святої Мучениці Олександри на вулиці  Перекопській. А п’ять днів, з 10 до 17 годині –       віддає психологічній роботі, приймає людей у кабінеті, розташованому коло церкви. Та свій       мобільний телефон священник не відключає нівдень, ні в ночі. Адже кожної миті комусь може знадобитися невідкладна допомога. Так, наприклад, десь із півроку тому дзвінок розбудив священика о другій ночі. Виявляється, в одному віддаленому селі Херсонщини зустрілися  три побратими і… вирішили разом, утрьох, вчинити самогубство. Розповідаючи про цей випадок, отець Андрій не називає конкретну місцевість, адже таке, по-перше, може статися у будь-якому місці, а по-друге, хлопці, згадуючи події, самі дивуються з себе – начебто як затьмарення якесь найшло. Зараз, до речі, один із них вступає навчатися до Академії Ярослава Мудрого. А тоді їх зустріч ледь не скінчилася непоправною трагедією.

Як з’ясувалося, після демобілізації побратими роз’їхались кожен до свого міста, у родинах робили вигляд, що з ними все гаразд, і тільки один одному по телефону розповідали, чому болить душа. І якось вирішили зустрітися разом, тож приїхали у гості до нашого земляка. Вдень відпочивали в кафе, пили, розповідали один одному, як у них все погано, і вирішили, що все, що з таким життям треба покінчити. До того ж у них із собою була зброя. Але самого себе вбивати якось “не те”, то домовилися грати в карти, і хто програє – той когось і застрелить. І прямо там, на сходинках кафе, сіли, поклали поряд зброю і почали грати…

– Я добрався туди десь близько четвертої ранку, – розповідає отець Андрій, – бо їхати було далеко. Молився дорогою, щоб встигнути. І коли їх побачив, вони ще пили, грали, але всі вже в синцях були.  Розумієте, кожного разу, колись хтось програвав, у них до бійки доходило. Ніхто з них, насправді, не хотів вбивати своїх побратимів, адже на війні вони рятували їм життя. Тому той, хто програвав, починав звинувачувати партнерів у шахрайстві. І це спрацювало. І насправді, я нічого особливого їм там не казав. Підійшов, привітався, вони теж привітались і  запропонували мені закурити. Я взяв сигарету, хоча до того вже 15 років не палив. Бо інакше вони б вирішили, що я їх ігнорую, і розмова би не почалася.  І ми сиділи на тих сходинках кафе аж до опівдня. Курили, пили, в карти грали, в доміно. І говорили, – про що саме, зараз навіть не пам’ятаю. Просто говорили, про все. І це, насправді, могла б зробити будь-яка інша людина.

Як пояснює Андрій Калита, кожен з хлопців, хто був на війні, повертається додому з раною в душі. Адже ми всі виросли під мирним небом, не чули, як стріляють гармати, автомати, наших друзів не вбивало на наших очах, і ми самі не стояли перед вибором – убивати. Тому, повертаючись з війни додому, боєць, навіть якщо він зовні цілий, не поранений, ще не може повною мірою насолоджуватися життям.

– І, скажімо, коли дружина вимагатиме одразу піти в ресторан, він не піде, – розповідає воєнний капелан. – Треба розуміти, що в його пам’яті все ще клекотять бойові дії. До мене приходив хлопець і розповідав, як бачив десятки своїх побратимів без рук, без ніг, мертвих. Він їх відвозив у госпіталь, вантажив у труни і відправляв до родичів… Тому не може ще в нього бути повної радості навіть від того, що він знову з сім’єю, з дітьми, з жінкою. Йому потрібен час. І тут дуже багато залежить від дружини. Я переконаний на дев’яносто відсотків, що чоловік, побачивши підтримку і розуміння в своїй дружині,  не буде пити, не буде замикатися, він буде підніматися і вони разом вийдуть із кризи.

Синдром може проявитись і через рік, і через п’ять. Він неминучий, але ці душевні розлади не є такими страшними, це не є вироком...

Отець Андрій упевнений, що від мудрості, від терпіння  жінок – дуже багато залежить. Але, на жаль, дружин  ніхто цьому не вчить. А всього-навсього потрібно – відвернути чловіка від важких роздумів, переключити його думки на улюблену справу. Зробити вигляд, що це й тобі цікаво. Тобто, якщо чоловік любив дивитися футбол або копатися з залізяччям у гаражі, або рибалити, то  варто запропонувати разом спорт подивитись, або – піти на річку.

Але рана у душі, як і фізична, коли загоюється – все однак назавжди лишає свій слід – рубець. Тому хлопці ніколи вже не стануть такими, якими вони були до війни. І перед дружинами теж постає нелегкий  вибір: приймати чоловіка таким, яким він став, зрозуміти, і разом долати труднощі, підніматися  на нову висоту. Чи не приймати – втекти від тієї праці, розлучитися.

До Храму, де отець Андрій править службу, з району іноді приїжджає немолода пара.  І розповідаючи про це подружжя, священик посвітлішає:

– У мене таке враження, наче вони тільки познайомилися, така у них шалена закоханість. Я дуже радію за них. Але ж коли Оксана привела свого Миколу вперше рік тому, він був  – зі скляними очима… Микола сам зі сходу, з Донецької області. І від нього відреклися всі родичі. Вони не розуміли, чому Микола не відкупився, не втік, а пішов воювати. Повернувшись додому, він спочатк також сумнівався в тому, що Оксана буде його терпіти таким, яким він став. А ще ­ чоловік дуже важко переживав смерть своїх побратимів. Він постійно повертався в думках до тих подій. Заплющуючи очі, Микола бачив своїх хлопців, чув їх голоси, говорив з ними, і був впевнений, що побратими його кличуть до себе. Дружина двічі витягувала чоловіка з петлі. Микола сам зі сходу, з Донецької області. І від нього відреклися всі родичі. Вони не розуміли, чому Микола не відкупився, не втік, а пішов воювати. Повернувшись додому, він спочатк також сумнівався в тому, що Оксана буде його терпіти таким, яким він став. А ще ­ чоловік дуже важко переживав смерть своїх побратимів. Він постійно повертався в думках до тих подій. Заплющуючи очі, Микола бачив своїх хлопців, чув їх голоси, говорив з ними, і був впевнений, що побратими його кличуть до себе. Дружина двічі витягувала чоловіка з петлі.  

– Вона для нього стала, як маяк для корабля у тумані, – розповідає отець Андрій. –  Звичайна сільська жінка, без вищої освіти, без якогось психологічного досвіду, або особливих якихось знань. Це просто жінка, яка любить свого чоловіка. І вона його врятувала, виходила, витягла з кризи. Оксана прийняла Миколу таким, яким він повернувся. Вона усюди за ним ходила. Разом ходили в магазин, разом їздили до родичів, все робили разом. І найважливіше, – це моя особиста думка, – він відчув, що вона його кохає таким, яким він є. І більше не думав накладати на себе руки.

А демобілізованого Петра повернула до життя його наймолодша дочка.  Цей чоловік одним із перших звернувся за допомогою. Він приїхав у Херсон з села і розповів, що сім’я – жінка і дорослі діти, вигнали його з дому. Він ще якийсь час блукав по тому селу, думав про самогубство, але його розшукала наймолодша дитинка – вкрала з дому харчі і принесла батькові поїсти. Тоді він і вирішив звернутисядо священика за психологічною допомогою.

– Потім я розмовляв з його дружиною Галиною – вона хороша жінка, добра, чуйна. Але її теж можна зрозуміти. Чоловік начебто повернувся, та три місяці – “ніякий”, нічого не робить, нічого їй не допомагає, нічого його не цікавить. І нічого не розповідає. Тут, знаєте, ще є така хибна уява “я не хотів її “грузити”. Але тоді виникає питання: а навіщо тоді тобі дружина? Щоб борщі варити, чи тільки щоб з нею спати? Чоловік і дружина доповнюють одне одного у всьому, є одним цілим. І насправді, коли чоловік або жінка чогось не говорять – інша половина все одно це відчуває і теж від того страждає. А її біль посилює його біль, і нічого доброго з цього не виходить. І я не виключаю, що ніхто чоловіка з дому не гнав. Галина могла просто в пориві гніву сказати, мовляв, навіщо ти тоді потрібен, а Петро – встав і пішов геть. А найменша дитинка стала такою ланкою між мамою і татом, між батьком і іншими дітьми.

Кожен із бійців по-різному переживає свою душевну травму. Хтось начебто відчуває себе чудово, але в ночі підхоплюється з ліжка – від тиші. Хтось постійно дивиться під ноги і усюди шукає “розтяжки” (тобто міни), не може розслабитися навіть гуляючи з дитиною в парку. Інший – здригається, коли вмикають-вимикають світло, адже те клацання нагадує клацання затвора гвинтівки… Здавалося б, ці “дрібниці”  минуть самі по собі, як проходить іноді без ліків головний біль. Але, на жаль, душевний біль сам не мине. І якщо його не лікувати, він загострюється. Бійці замикаються, заглиблюються у себе, і це, на думку Андрія Калити, – гірше, ніж пиячити:  

– Вони “накручують себе”  і доходять до повного відчаю. Але про самогубство ніхто з них не говорить. Говорять, на перший погляд, іноді про досить прості повсякденні речі: про негаразди з роботою, про непорозуміння з дружиною, або – чиновники “футболять”  із кабінету в кабінет.

Та коли починаєш заглиблюватись у проблеми, то бачиш – є вже десь думки про суїцид, або про те, що треба тут все кидати і повертатись воювати далі, тому що тут все погано і несправедливість, а там усе краще. Зрозумійте, на війні все, як це не банально звучить, – простіше. Хлопець там ковтав порох і землю, жив у  землянці серед болота, де  кишіли пацюки, але там все чітко і зрозуміло. Тобто, там – ворог, а тут, коло тебе, твої побратими. І  немає підлості, хитрості, тому що від того залежить життя всіх. Там зовсім інша реальність. А тут повертається і бачить: сидить самовпевнений, самозадоволений чиновник і робить з себе начальника, і починає “футболити”… І це породжує агресію і може навіть спровокувати початок посттравматичного синдрому. Хоча синдром може проявитись і через рік, і через п’ять років. Він неминучий, але ці душевні розлади не є такими страшними, це не є вироком. Якщо розібратись, то вони у різних проявах є в кожного із нас, – адже ми всі переживаємо якісь стресові ситуації. Але тут питання, що з цим робити. І найпростіший варіант – навіть не звертаючись до психологів, до церкви і священика, – говорити з кимось про те, що турбує: ­ з дружиною, з другом, з попутчиком у поїзді, з побратимами. І на 80% людина може вийти з того стану. Тільки – говорити.

Автор: Газета "Вгору"

Фото: vgoru.org; legalspace.org; facebook.

Останні фото

Всі новини
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Prev Next

Відкриття "Будинку Марфи і Марії…

12-08-2016 Hits:421 Галерея Super User

Відкриття "Будинку Марфи і Марії"

Read more

Нагородження "Благодійна Україна - …

12-08-2016 Hits:296 Галерея Super User

Нагородження "Благодійна Україна - 2015"

Read more

Міжнародний клас Eleos-Children

09-08-2016 Hits:360 Галерея Super User

Міжнародний клас Eleos-Children

Read more

Великдень на Яворівському полігоні

03-05-2016 Hits:424 Галерея Super User

Великдень на Яворівському полігоні

Read more

Будинок милосердя

22-04-2016 Hits:390 Галерея Super User

Будинок милосердя

Read more

Останні відео

Всі новини
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
Prev Next

Міграція в Біблії

09-08-2016 Hits:382 Відео Super User

Міграція в Біблії

Read more

В Андріївській церкві у столиці відкрили…

09-08-2016 Hits:263 Відео Super User

В Андріївській церкві у столиці відкрили виставку пам'яті загиблим героям

Read more

Перший молитовник в Україні шрифтом Брай…

09-08-2016 Hits:303 Відео Super User

Перший молитовник в Україні шрифтом Брайля ( Сюжет "СТБ")

Read more

Для бійців АТО відкрили центр психологіч…

09-08-2016 Hits:329 Відео Super User

Для бійців АТО відкрили центр психологічної допомоги

Read more

Священнослужителі позмагалися із дітьми …

09-08-2016 Hits:317 Відео Super User

Священнослужителі позмагалися із дітьми переселенцями

Read more