«Російська техніка стояла поміж хатами. Люди ховалися в погребах»
У ніч на 24 червня 2025 року російська армія атакувала житловий сектор у селі Великий Бобрик Сумської області, використавши ударні безпілотники.
Внаслідок атаки загинули троє людей. Серед них – молодший син 86-річної Віри Велітченко. Жінка має деменцію. Її історію невістка Олена.
Віра народилася у Великому Бобрику. Разом із чоловіком виховали тут двох синів. Вона працювала у будівельній бригаді штукатурницею. Каже, що поштукатурила мало не пів Великого Бобрика і навіть повністю власноруч облицювала школу. Завжди казала: «Може, колись діти пам’ятатимуть, що я робила це для них».
Початок повномасштабної війни
На момент повномасштабного вторгнення росії Віра жила в будинку разом із молодшим сином, невісткою та внуками. Село у березні 2022 року десять днів було в окупації. Російська техніка стояла прямо поміж хатами. Окупанти нишпорили в пошуках зброї та українських військових. Люди ховалися в погребах. Родина пані Віри – також. Коли окупанти знайшли їх, змусили вийти і кілька днів тримали під дулами танка, обшукуючи будинки на вулиці.
Декількох мисливців та колишніх військових з інших хат забрали в полон. Вони й досі там.
Село жило від обстрілу до обстрілу
З 2022 року і до сьогодні росіяни періодично обстрілюють Великий Бобрик. Раз на кілька місяців ракети або ударні безпілотники влучають у різні райони.
Уночі 24 червня 2025 року у будинок пані Віри влетіли два дрони. Родина спала, дах звалився просто на них. Тієї ночі загинув молодший син пані Віри. Сама жінка навіть не зрозуміла, що сталося. У неї деменція. Тепер щодня їй лагідно пояснюють, що будинок пошкоджений і його ремонтують. І що поки потрібно пожити у Сумах.
Жити великою родиною в маленькому будинку важко. Але найскладніше – постійний догляд за бабусею, яка через стан здоров’я потребує нагляду цілодобово. Перші три місяці були найважчими, каже Олена. У Віри трапляються приступи агресії, вона хоче додому, якого більше немає.
Жінці потрібен постійний догляд. Їй необхідні дорогі ліки від деменції – лише на них іде близько 1500 гривень на місяць. Плюс підгузки. Її пенсії ледь вистачає.
Родина отримала сертифікати на ліки та продукти від проєкту «Дорога надії».
«Вони стали справжнім порятунком, – каже Олена. – Ми закупили ліків на два місяці. Другий сертифікат – на продукти харчування – був не менш цінним. Він дарував відчуття впевненості, що найближчі тижні зможемо забезпечити себе необхідним. Не думати, де знайти зайві кошти. Не відкладати найпотрібніше «на потім». Купили олію, борошно. Така підтримка відновлює віру в добро. Є відчуття, що навіть у найважчі часи є люди, готові підтримати тих, хто опинився на межі виснаження».
Видача сертифікатів відбулася в межах проєкту «Дорога надії», який реалізує «Елеос-Україна» у партнерстві з Johanniter International Assistance за фінансової підтримки Aktion Deutschland Hilft.