«Будинку нема, а мама чудом вижила»

Стецьківка – невелике село Сумської області, розташоване приблизно за 30 кілометрів від кордону з росією. Тут усе життя прожила Ірина Сороколіт. Жінка має двох дітей. Старшому сину – 19 років, молодшому – 13. Зараз виховує їх сама.

У Стецьківці вона підробляла на різних роботах: прибиральницею, продавчинею.

24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Ірина була на роботі.

— Я навіть не чула перших вибухів. Мені подзвонили й сказали, щоб одягала дітей і вибігала, бо росіяни наступають, – розповідає вона.

Шок. Порожні полиці в магазинах.

— Зайду в магазин і плачу. Треба щось купити дітям, а брати нема що. Те, що завозили, розбирали одразу, – каже Ірина. – У Стецьківці спочатку було відносно тихо. Прилітало у сусідніх селах, то десь далі. А згодом і в Стецьківці звуки вибухів стали звичними, почалися руйнування. Перший знищений будинок був мого дядька.

26 вересня 2025 року. Ніч, яка змінила все.

У той день діти були в гостях, а сама Ірина ночувала в Сумах, бо ввечері не встигала на останній автобус до села. Близько четвертої ранку їй зателефонувала знайома й сказала, що у будинок стався приліт.

Ірина одразу набрала матір, яка жила з ними.

— Мама плаче. Будинку нема, а вона чудом вижила, – розповідає Ірина. – Мама спала не у своїй кімнаті, хоча завжди лягала саме там, а у вітальні. Будинок був дерев’яний, обкладений цеглою. Удар – і стіна впала. Але дерев’яні бруски склалися, немов захисний каркас, і не розчавили її. Таке відчуття, що хтось її взяв, підняв і поклав. Усе навколо розбите, скло в неї на обличчі й одязі, ноги у гематомах. Але вона жива.

Життя після втрати дому

Тепер Ірина разом з родиною орендує квартиру в Сумах.

— З двома дітьми й мамою, якій скоро сімдесят, лишитися без нічого дуже важко, – каже Ірина. – Здоров’я також дало збій. Різко розпухла рука, лікарі вагаються з діагнозом, припускають перевантаження на роботі. Я не можу нічого важкого підняти. Пальці набряклі, рука болить. Мама має інвалідність. Старший син працює, де трапиться, здебільшого на будівництві. Менший ще школяр.

Нещодавно Ірина отримала допомогу від проєкту «Дорога надії» – сертифікати на продукти та ліки номіналом по 1000 грн кожен.

— Ці кошти стали великою підтримкою. Ліки взяла, продукти. У складний період життя така допомога важлива. Відчула велике полегшення. Дякую за допомогу, яка прийшла саме тоді, коли була найбільш потрібна. Головне, що всі мої рідні живі. Решта – якось буде, каже Ірина.

Видача сертифікатів відбулася в межах проєкту «Дорога надії», який реалізує «Елеос-Україна» у партнерстві з Johanniter International Assistance за фінансової підтримки Aktion Deutschland Hilft.