«Я — мама. Я сильна. Я не сама». Історія Анастасії

Безпека – це перша умова, яку забезпечує прихисток. Далі буде довга робота з прийняття самої себе, прощення себе, планування майбутнього. Через це зараз проходить Анастасія. І попри важкі випробування, вона вже зрозуміла, що не сама і ніколи не лишиться наодинці.

Цю розповідь ми публікуємо зі згоди нашої героїні. Робимо це для того, щоби кожна жінка, яка зараз боїться, соромиться, або не знає до кого звернутися знала, що допомога є і разом можна пройти через життєві негаразди. Запитання, на які відповіла Анастасія, допоможуть зрозуміти її шлях — від відчаю до віри у себе та реальних змін у житті.

— За яких обставин ви потрапили до нашого прихистку?

— Це був найжахливіший період у моєму житті. Я була на сьомому місяці вагітності. Чоловік, який служив у ЗСУ, після чергової ротації повернувся зламаним і жорстоким. Після сварки він просто викинув мої речі з хати й сказав, щоб більше не поверталася. А за тиждень органи опіки, знайшовши формальний привід, забрали мою 3-річну доньку. Я залишилася на вулиці — вагітна, без грошей, без підтримки. Здавалося, земля йде з-під ніг. Але служба соцзахисту сказала, що є місце, де я можу отримати прихисток і це був прихисток Святої Ольги.

— Що ви відчули, коли потрапили до нашого Центру?

— Перші дні були туманом. Я була як зомбі. Мене душив сором, страх і провина перед донькою. Але тут мене не засипали питаннями. Мені дали чисте ліжко і теплу їжу. Психологиня Ірина просто сказала: «Ви в безпеці. Відпочиньте. Далі будемо думати разом».Мені допомогли скласти план. Перше – юридична допомога для повернення дитини. Друге – підготовка до пологів та медичний супровід. Третє – плани на майбутнє.

— Як змінилося ваше життя під час перебування в шелтері?

— Шелтер св. Ольги — це не просто притулок. Це робота людей, які підіймають тебе з безодні. Я познайомилася тут із жінками, які проходять через схожий біль. Ми підтримували одна одну, ділилися дитячим одягом, раділи маленьким перемогам. Я знову відчула, що я не сама. Я ходила на групову й індивідуальну терапію. Там я зрозуміла головне! Те, що сталося — не моя провина. Я не погана мати. просто життя — це не завжди прямий шлях. Мене навчили впізнавати насильство та ставити межі. Я також відвідувала заняття з фінансової грамотності й профорієнтації. Добре, що тут є юридична підтримка. Мені допомагають оскаржити рішення опіки, підготувати всі документи й супроводжують на кожному засіданні.

— Яким є ваше життя сьогодні?

— Минуло кілька місяців, а вже стільки змін. Я живу в безпечному, комфортному місці. Завдяки навичкам, які отримала, я вже не та налякана й зламана жінка. Я — сильна мама. Я — мама. Я знаю свої права. Я планую працювати й будувати щасливе життя для себе та своїх дітей. І я вдячна не лише за дах над головою, а за те, що мені повернули мене саму. Тут мені показали мені, що я сильна й багато можу.

— Що б ви сказали жінці, яка зараз у схожій ситуації, але боїться попросити допомоги?

— Страх — це нормально. Але ваше життя та життя вашої дитини — найцінніше. Зробіть цей крок. Подзвоніть. Прийдіть. Тут вас не засудять. Тут допоможуть піднятися.І головне! Ви не винні в тому, що з вами сталося. Ви маєте право на безпеку, підтримку й щастя. І це право можна й потрібно відстояти. Я — живий тому доказ.