«Коли прості речі рятують дитинство» – історія пані Ірини з Куп’янського району

Кожна гуманітарна поїздка, кожен набір із продуктами й засобами гігієни – це не просто коробки й пакунки. Для опікунів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, це можливість зберегти нормальне життя для тих, за кого вони відповідають. Історія пані Ірини Панченко, опікунки 12-річного онука Артема, – наочне тому підтвердження. Її розповідь про втрати, переїзд, щоденну турботу й ту невелику, але дуже важливу допомогу, яку вони отримали від ГО «Елеос-Україна» у партнерстві з Arbeiter Samariter Bund та Aktion Deutschland Hilft, дає зрозуміти, чому такі програми мають продовжуватися й розвиватися.

Складна доля з надією на краще майбутнє

Пані Ірина каже просто й по-материнськи відверто: «Мене звуть Ірина Панченко, мені 58 років. Я опікун свого онука – 12-річного Артема. Самі ми з Ківшарівки під Куп’янськом. Його мама – моя донька – у 2021-му році під час оперативного втручання, на жаль, померла. У неї була онкологія, до цього вона перенесла шість операцій на хребті, була паралізована, але вона була сильна духом, працювала через інтернет, з дитиною займалася, їсти лежачи готувала, прала…».

Після тяжкої втрати доньки під час операції у 2021 році життя родини змінилося назавжди. Коли у лютому 2022 року росіяни окупували Ківшарівку, Ірина з онуком опинилися в небезпеці через обстріли, відсутність світла, газу і води. Після звільнення селища восени 2022 року вона ухвалила важке, але правильне рішення: переїхати до Кочетка під Чугуєвом, де жили родичі й де було безпечніше починати заново. «Онук відразу пішов тут до школи, а я у жовтні 2022-го року оформила соціальні виплати на дитину. Ми також забрали з собою 6 котиків – наших і сусідських – які тепер живуть разом з нами», – розповідає жінка.

Цю історію важливо читати без прикрас

Ірина живе на невелику пенсію – близько 3000 гривень на місяць – і отримує соціальні виплати на дитину, які витрачає лише на потреби онука. Саме тому допомога у вигляді продуктових і гігієнічних наборів має неоціненну роль. Як каже пані Ірина, «Отримали гігієну та продукти. Нам це зараз дуже потрібні речі». Це – не просто економія грошей: це час і ресурс, яких бракує у родинах, що живуть на межі виживання.

Через призму щоденних дрібниць ми бачимо, наскільки часто гуманітарна допомога повертає людям можливість бути батьками й опікунами у повному сенсі. Для Ірини один великий мішок порошку означає, що не доведеться економити на одязі чи обмежувати дитину у прогулянках: «Дитина вийшла погуляти – все, треба прати одяг, бо я не обмежую дитину у прогулянках: якщо хоче гратися у піску, нехай хоч копається там, бо на це і є дитинство». А ті гроші, що вдалося зекономити, жінка спрямовує на радощі для онука: «Куплю Артему якийсь смаколик, а також якусь іграшку, яку він давно бажав». Такі прості радості – важлива частина дитинства, яку війна намагалася відняти.

Особливо цінною є й психологічна сторона допомоги. Коли дитина бачить, що її потреби задовольняють, що дорослі піклуються – зростає почуття стабільності, безпеки, довіри. Для опікунів, які й так піддаються великому фізичному та емоційному навантаженню, ці знаки уваги – як ковток повітря. Пані Ірина підкреслює це просто: «Велика подяка організації “Елеос-Україна”! Нам цієї допомоги вистачить десь на три місяці». Три місяці – це не лише термін забезпечення, це час, коли родина може планувати, думати про навчання, здоров’я дитини, про те, як повернути звичні сімейні ритуали, які роблять дитинство дитинством.

У практичному вимірі опікунські родини також мають конкретні побажання. Ірина пропонує додати до наборів дитячий шампунь і яскраву мочалочку – дрібниці, що роблять використання препаратів зручнішим саме для дітей. Водночас з продуктів вона не хоче змін: «Там усе доречне і довготермінового зберігання.

Мова не лише про одну сім’ю

Через допомогу, яку надають організації, опікуни отримують шанс зберегти людське, тепле, дитяче в житті своїх підопічних. Пані Ірина підсумовує це так: «Нам, опікунським родинам, зараз дуже важко через цю війну, і такі звичайні речі як гігієнічні та продуктові товари – це надзвичайно важливо, потрібно та завжди актуально. Бажаю усім здоров’я і нехай Бог оберігає кожну українську родину, яка зазнала страждань через росіян».

Історія Ірини і Артема – це нагадування про те що допомога працює, коли вона народжується з розуміння конкретних потреб і з повагою до гідності тих, кому допомагають. Коли благодійники, місцеві організації та міжнародні партнери об’єднуються – прості пакунки стають опорою для сімей, дають дітям право на безпечне, тепле дитинство і дозволяють опікунам гідно виконувати свою місію.