«Ми потрібні людям». Історія Світлани Андрєєвої з команди Елеос-Донецьк

Світлана Андрєєва — родом із Донецька. Із 2009 року вона працює в соціальній сфері, постійно навчається й шукає практичні рішення там, де їх, здавалось, бути не повинно. Її історія — про витримку, відповідальність і дуже просту мотивацію: «допомогти тим, хто не може чекати».

Коли місто змінилося, робота не зупинилась

У 2014-му Донецьк опинився в окупації. Багато колежанок виїхали, хтось проводжав чоловіків до ЗСУ — Світлана ж залишалася ще чотири роки, до грудня 2017-го: «Все сподівалася, що це закінчиться і Україна відновить контроль», — згадує вона.

Буденність тоді зводилася до одного: як провести в місто життєво важливі ліки, яких бракувало. Через блокпости дозволяли лише «по п’ять банок» препаратів. Доводилося шукати схеми, домовлятися, брати на себе ризик — бо «люди в безвихідній ситуації».

Тиск зростав. «Поліція» приходила «закривати» офіс — формально через відсутність у тодішньому «законодавстві» статусу неприбуткової організації. Офісом був дитячий центр, де жили жінки з дітьми, які втратили домівки. Це стало останньою краплею.

Рішення, якого уникнути було неможливо

У грудні 2017 року Світлана виїхала з Донецька.

«Пішла написати скаргу в їхній “мінздрав” і “горздрав” — і мене одразу забрало ФСБ. Приїхала до Наталії Безелевої погодувати рибок — знову приїхали. Постійно погрожували, що я не вийду з цих кабінетів».

Перед від’їздом вона вивезла оргтехніку й знищила документи, які могли поставити під удар підопічних. Далі — Краматорськ. До Донецька поверталася лише раз — на похорон мами.

Знайомство з “Елеос-Україна”

У новому місті Світлана повернулася до соціальної роботи. У 2022 році, працюючи з з людьми, які живуть з ВІЛ, вона вперше звернулася до “Елеос-Україна”: потрібні були евакуації та тимчасове житло. Контакт став початком системної співпраці.

У 2023-му — терміновий виїзд до Києва з двомісячною дівчинкою та її мамою, госпіталізація в «Охматдит».

«З житлом знову допоміг “Елеос-Україна”. Спершу зустріли нас на вокзалі, потім ще й підвезли», — каже Світлана.

Логічним продовженням стало її залучення до команди: у травні 2025 року Світлана офіційно стала частиною донецької команди Елеос-Україна і взяла на себе напрям видачі гуманітарної допомоги.

Що люди отримують — і чому це важливо

Світлана просто пояснює, чому набори “Елеос-Україна” цінують: «Наповнення — якісне й “людське”: тим користуються щодня, а не ховають у шафу. І терміни придатності — свіжі. Поріг отримання невисокий: навіть одноразово допомога доступна тим, кому справді треба».

Окремий принцип — доступність. Команда доставляє набори додому маломобільним, підвозить літніх людей із віддалених сіл до пункту видачі: «Як бабусі з 10–15 км дотягти важкі коробки? Ми підвозимо. Дорогою підбираємо й інших».

Найнапруженіші виїзди Світлана пов’язує з Добропіллям:

«Ми розвозили допомогу, коли над містом літали дрони й тероризували людей. І в ті дні ще й евакуювали. За однією адресою — жінка з лежачим чоловіком. Забрали й вивезли їх до Павлограда. Потім дивом знайшли будинок у Полтавській області».

Про дрібниці, які теж вирішують усе: родина мала кішку й собаку. Команда купила переноску для кішки, собаку забрали до Краматорська — згодом вона поїхала до нової сім’ї в Польщу.

«У Добропільській громаді дуже багато маломобільних. Там непочатий край гуманітарної роботи. Шкода, що ми попрацювали там так мало — людей, яким потрібна підтримка, дуже багато».