Інтерв'ю з Юлією Бібік, психологинею Родинного Хабу в м. Конотоп.

Війна докорінно змінила роль психолога, перетворивши його роботу на один із головних осередків опори для всієї громади. Та як будувати терапевтичний процес, коли і фахівець, і клієнт щодня проживають однакові виклики та тривоги спільної реальності?

У цьому інтерв'ю практикуюча психологиня відверто розповідає про те, як війна змінила дитячі та дорослі запити, чому соматичні симптоми й тривожність стали новою нормою, та як працює необхідна синергія між психотерапією і медициною. А також ділиться особистими рецептами збереження внутрішньої стійкості, професійного відновлення та тим, як «наповнювати власну чашу», коли навколишній світ втрачає стабільність.

Загальний стан системи та зміна запиту

З якими основними запитами клієнти зверталися до війни, і як ці теми трансформувалися зараз?

Якщо раніше дитячі запити до війни були спрямовані на дитячо-батьківські стосунки, на поведінкові проблеми, на конфлікти з однолітками, з братиками, з сестричками — ось такі дитячі запити ми розглядали — то зараз основний запит йде на роботу по врегулюванні емоційної сфери особистості дитини. На врегулювання емоційної сфери особистості дитини, пов'язаної з війною, на переживання травмівного досвіду, пов'язаного з вибухами, з прильотами, з шахедами. На переживання травмівного досвіду, пов'язаного з переміщенням з одного будинку в інший, з одного регіону в інший регіон.

Психологічна підтримка дітей дуже важлива. У них зараз дуже багато страхів, тривог, навіть панічних атак. І ось основна задача, основний запит дитячих проблем — це подолати страх, пов'язаний з війною. Подолати страх, пов'язаний з тривогами, з шахедами і з переживанням наслідків війни. Дуже сильно дітки бояться, щоб не померли рідні, близькі, щоб не зруйнувався будинок, щоб сім'я не покинула свій будинок, бо дехто із друзів вже поїхали залишивши свої домівки. Ось такі дитячі запити зараз є переважаючими.

Як змінився «портрет» сучасного клієнта за спостереженнями фахівців?

Коли дітки міняють статус і переїжджають з одного міста в інше, у них можуть бути проблеми з адаптацією до нового колективу, до нового середовища. Від цього виникають труднощі з соціальними контактами, бо діти і підлітки, з якими я працюю, переважно і в більшості часу знаходяться на дистанційному навчанні, якщо ми кажемо про шкільну молодь, про студентську молодь. А дистанційне навчання, воно блокує соціальні контакти, й не сприяє формуванню компетентності комунікативної, лідерської, організаторської. Діти в замкненому просторі відчувають ще більше тривоги, ще більше страху і неспроможності проживати  соціальне життя. І часто вони кажуть, що ми стаємо соціофобами, ми боїмося людей, ми боїмося йти в магазин, ло громадського транспорту. Наслідки того, що ми перейшли із звичайного навчання все ж таки в навчання в укриттях і тимчасово в навчання онлайн  — це також накладає свій відбиток на запити, з якими зараз стикаються психологи.

Чи досі працюють класичні психотерапевтичні методики, чи війна змусила повністю переглянути інструментарій?

Якщо раніше я працювала переважно з клієнтами, які не мають досвіду звернення до психіатра за допомогою, за лікуванням, за підтримуючою терапією, то зараз багато як дорослих клієнтів, так і підлітків, і дітей йдуть через психіатра. Дуже часто дитячі неврологи направляють до психологів, безпосередньо до мене, діток, які мають певні неврологічні особливості. У діток буває  енурез, який виникає внаслідок гострого стресу, або виникають нервові тіки, коли дітки мигають очима, або голосові тіки. Це також про те, як реагує несформована ще дитяча психіка на дуже серйозні і інтенсивні травмівні сигнали із навколишнього світу. Психіка перенапружується і відбувається такий соматичний, тілесний прояв. Батьки йдуть до лікарів, щоб зменшити певний симптом, але лікарі, психіатри і неврологи дитячі, кажуть про важливість ось цієї комбінації психолога і дитячого лікаря, невролога, чи психіатра, чи навіть педіатра.

Відбулася ще така трансформація: від якогось такого боязкого ставлення до клієнтів, які прийшли після психіатрів до мене, до того, що зараз я бачу кращий ефект, коли ми працюємо з дитинкою в такому партнерстві: лікар, який назначив заспокійливе чи навіть іноді антидепресанти призначають підліткам, і я, яка веду психологічну допомогу. І таким чином ми виходимо на гарний результат.

Професійні виклики та феномен «спільного досвіду»

Психолог і клієнт зараз перебувають в одному контексті (загрози, повітряні тривоги, невизначеність). Як це впливає на терапевтичний процес та емпатію?

Як бенефіціари, як наші клієнти, так і психологи, ми всі живемо в одних реаліях, в одному контексті війни і хронічного стресу війни. Моя особистий контекст — бути корисною під час війни, корисною людям, корисною громадянам  це — допомагає мені нібито вкладатися в перемогу. Якщо я буду ефективним фахівцем, ефективним психологом, я буду надавати допомогу громаді. Моя громада буде міцнішою, стійкішою, мешканці її, дітки її. І таким чином це буде мій невеличкий, але щоденний внесок в те, щоб перемога настала швидше. Бо тил надійний, стійкий, який залишається на території України, який не виїжджає за межі, він і є тією запорукою перемоги.

Як вберегтися від втоми від співчуття та вторинної травматизації в умовах постійного стресу?

Якщо казати про те, як не втомитися бути емпатійним, як не втомитися бути підтримуючим, — це підсвічує дуже важливий аспект: вміти наповнюватися, вміти відновлюватися, вміти приділяти увагу і своїй особистості. І бути чесним іноді перед собою, що ні, сьогодні я не можу п'ять людей проконсультувати, а я візьму тільки двох. Бо дійсно, коли ми консультуємо, ми працюємо особистістю. Наш інструмент психолога — це особистість. І коли я працюю дуже довго своєю особистістю, я можу втомитися. А втомлений психолог на стані втоми не може бути настільки ефективним, настільки відновлюючим.

Специфіка роботи з гострою травмою та втратою

У чому полягає різниця між роботою з повсякденним стресом та опрацюванням гострого горя чи комплексної травми?

Ось цей затяжний стан війни перевів мешканців України, громадян України в життя в стані хронічного стресу. Але буває і гострий стрес, з яким приходять клієнти. Гострий стрес — це миттєва реакція на подію, яка відбулася. Сьогодні вночі у нас дуже сильно бомбили, буквально за 15 хвилин це було 6 вибухів, вибиті вікна в школі. Це є гострий стрес. Дітки, які є учнями цієї школи, точно відчують гострий стрес, коли їм написали в групу «Сьогодні не йдете в школу», коли вони побачили світлини із цієї зруйнованої школи з пошкодженими вікнами та дверима.

Дуже часто запити на психолога в нашій громаді підвищуються в момент, коли були прильоти: дитина починає дуже гостро реагувати, плакати, сильно боятися, сильно тривожитися, боятися лягати спати в своїй кімнатці і хоче лягати спати поряд з мамою або стелити собі місце в безпечному місці, наприклад, в коридорі.

З якими етичними дилемами найчастіше стикаються терапевти під час роботи в умовах кризи?

І тут я вчу не так дітей, якщо вони маленькі, як батьків, як реагувати на цей гострий стрес війни. Батькам не дуже приємні гострі реакції дітей, коли дитина плаче, панікує, бігає по дому або тривожиться в громадських місцях. Батьки тоді кажуть: «Заспокойся, зупинись, замовчи, не плач, не кричи, не панікуй». Ось такі фрази — це заборони на проживання емоцій, і це є груба помилка батьків під час психологічної підтримки дитини в стані стресу.

Коли ми бачимо, що дитина схвильована тим, що відбулося, нам треба сказати: «Я бачу, що ти хвилюєшся, я бачу, що тобі страшно, і ти плачеш, і якщо ти плачеш, значить ти дуже сильно злякався». Тобто ми маємо дитині сказати, що я бачу твою сильну, складну емоцію, і це нормально: «Це нормально, коли ти плачеш в такій ситуації. Давай, іди, я тебе обійму». І дати можливість прожити усю емоцію.

Дітки через те, що бояться, що батьки гарчать, замикаються в собі і дуже сильно всередині тривожаться, але не випускають назовні реакцію. В таких випадках нервова система перенапружується, і відбуваються соматичні симптоми, нервові тіки і панічні атаки, коли тіло вже не може перенести цю напругу, яка накопичилася в тілі і не випускається через емоцію.

Тому найголовнішим моментом, яким я вчу, є нормалізація всіх емоцій. Під час війни будь-яка емоція, яка виникає на гостру травмівну ситуацію, є нормальною. Це нормальна реакція на ненормальну подію. Нормально випустити в моменті гострого стресу цю емоцію.

А далі ми надбудовуємо знання про те, як дати собі раду: про саморегуляцію, самопідтримку в умовах стресу через дихання, через вправи на заземлення, попити водички, відволіктися, піти або згадати ресурсне місце, яке дає тобі сили і спогади, які дають тобі приємні враження. Ось так відрізняється хронічний стрес від гострої реакції. В гострій реакції ми маємо сказати людині, що це нормально, що ти так реагуєш. І далі людина починає вчитися жити у війні. Навичка навчитися жити у війні у нас за ці роки повномасштабної війни у багатьох сформувалась, але через гострий етап.

Самодопомога та особистий ресурс терапевта

Як самі психологи знаходять опору, коли навколишній світ нестабільний?

Для мене є така важлива фраза: де фокус уваги, там енергія. Треба фокусуватися на тому, що життя прекрасне, не дивлячись ні на що, що у нас є цей день, у нас є робота, у нас є наша місія допомагати, у нас є гарна погода, у нас є свої сім'ї, свої якісь обов'язки і цікаві події. Трошечки фокусуватися і на хорошому — це допомагає мені змінити фокус уваги з проблемного на фокус уваги того, що життя прекрасне. Порадіти за те, що ми маємо можливість, наприклад, випити чашку кави чи чаю, маємо можливість зустрітися і поговорити з друзями. Я з клієнтами відновлюю ось цю здатність радіти дрібницям, і це вміння допомагає і мені самій відновлюватися.

І що мене ще наповнює і забирає мою втому: коли я через деякий час бачу клієнтів, які кажуть: «Ой, я подолав свій страх, ура, я вже не боюся, моя суперсила почала спрацьовувати» (ну, так часто кажуть дітки), то мене це ще більше надихає і каже, що моя робота не даремна, а має результат. Не завжди миттєвий, не завжди такий яскравий, але він поступово проростає.

Які практики чи супервізійні підходи зараз є найефективнішими для збереження власного ментального здоров'я?

Я дуже вдячна тим моїм колегам, супервізорам, інтервізорам. Є такі форми взаємодії або професійного відновлення психологів — це професійні супервізії або інтервізійні групи, де психологи в колі однодумців можуть отримати і підтримку, і пораду, і відновитися.

Що б ви порадили молодим спеціалістам, які тільки починають практику в такі складні часи?

Я дуже радію, що психологів стає більше і більше. Це великий крок — в такі часи бути психологом.

Перша моя порада — це бути чесним перед собою в таких аспектах:

Чи достатньо в мене знань з цієї сфери, щоб я був ефективним в певному питанні психологічної допомоги. Якщо достатньо — окей, йди, працюй, допомагай. Якщо недостатньо — поглиб свої знання в цьому, дізнайся, сходи на вебінар, проконсультуйся у супервізора, у старшого своего колеги. Мати достатній рівень знань є дуже важливим. Наша професія — це допомагаюча професія «людина-людина», і першим правилом вній є «не нашкодь», як і у медиків.

Психологи — це також люди, які мають свої емоційні реакції та психічні стани. Якщо ти зараз не в ресурсному стані, якщо ти зараз в поганому настрої і не можеш дати людині підтримки — не берись в той момент. Дай собі паузу, відновись, перепочинь. Більшими силами ти підійдеш до консультації більш ефективно, ніж коли ти втомлений.

Ми маємо дбати, щоб у нас в нашій особистості була повна чаша добра, емпатії, розуміння, любові до іншої людини. Іноді ми цю чашу можемо роздавати, і вона спустошується, а з пустої чаші ми не можемо працювати. Тому наповнюйте свою чашу приємними моментами, гарними враженнями, видами діяльності, які дають вам задоволення і радість, фокусом уваги на хорошому, приємними людьми, родинними традиціями.

Дбайте про себе: чи маю я достатньо знань і чи є в мене стан готовності допомогти — чи повна в мене чаша, чи не зі спустошеного стану я намагаюся допомагати. Бо зі спустошеного стану гарного ефекту марно чекати.

Ця публікація та допомога, про яку в ній ідеться, стали можливими завдяки щедрій підтримці U.S. Embassy Kyiv Ukraine у співпраці з Polska Akcja Humanitarna (PAH)

Відповідальність за зміст несе Eleos-Ukraine , і він не обов’язково відображає погляди Уряду США.