Коли дім далеко, важливо мати підтримку: допомога переселенцям із Вовчанська

Війна змінила прості речі до невпізнаваності: дім може згоріти за одну ніч, життя – зупинитися на півдорозі, а звичні покупки у магазині перетворитися на щомісячний виклик. Для багатьох переселенців із Вовчанська та навколишніх сіл Вовчанської громади щоденна реальність сьогодні – це орендовані кімнати, гуртожитки, тимчасові прихистки й постійна економія, аби вистачило на найнеобхідніше: комунальні послуги, ліки, харчування.

Щоб підтримати людей, які були змушені евакуюватися з прифронтового Вовчанська та нині мешкають у Харкові, команда ГО «Елеос-Україна» організувала видачу гуманітарної допомоги у Вовчанському гуманітарному хабі. Переселенці отримали корисні продуктові та гігієнічні набори – підтримку, яка закриває базові потреби і дає змогу бодай трохи «видихнути» фінансово. Допомога стала можливою завдяки підтримці наших партнерів – Arbeiter Samariter Bund та Aktion Deutschland Hilft.

________________________________________________________________________

За кожною виданою коробкою – своя історія евакуації, втрати і нової боротьби за нормальність. Пані Марина виїхала з Вовчанська 10 травня 2024 року. Її слова свідчать про те, як швидко людина вчиться цінувати елементарне, коли забирають усе інше.

«Так сталося, що ми поселилися у лісництві, і зараз живемо у лісі. Я жила цілий рік у сарайчику, в мене навіть не було віконечка, а тоді мені його зробили – і це таке щастя! Треба радіти малому, і тоді приходитиме більше. Так само і ваша гуманітарна допомога – вона дуже хороша. За увесь час не було такої. Я з кожної покупки кладу гроші на ЗСУ, а тепер зможу покласти трохи більше», – ділиться пані Марина.

Для пані Олександри, яка родом із Білого Колодязя, набір – це не просто продукти й засоби гігієни. Це можливість перекроїти сімейний бюджет так, щоб вистачило на рахунки та бодай на щось «живе» — свіжі овочі, яких так бракує без городу.

«Ми пережили окупацію, а у травні 2024 року виїхали до Харкова. Зараз знімаємо квартиру, але життя не дуже, вдома було краще. Дякуємо, що допомагаєте нам такими наборами, це багато значить. Я тепер зекономлю кілька тисяч гривень, заплачу за комуналку, а також зможу купити собі свіжих овочів у магазині, бо городу у нас тут немає, а свіженького хочеться», – говорить пані Олександра.

Літнім людям вимушене переселення дається особливо важко: нове місце, інші ціни, стрес і постійні витрати на здоров’я. 86-річний пан Іван прожив у Вовчанську майже все життя, працював у школі, був директором. Тепер — оренда в Харкові та щоденні підрахунки, що важливіше: ліки чи їжа.

«Зміг собі купити хатинку, але зараз її вже немає – згоріла моя хата разом з усіма іншими. І тепер я не знаю що робити далі. У Харкові зараз знімаю квартиру, але пенсії не вистачає на все – величезні суми витрачаю на ліки, а ціни зараз ого які! Дякую, що допомагаєте. Тепер зможу купити собі необхідні ліки, а якщо щось ще залишиться – куплю собі трохи свіжого м’яса», – каже пан Іван.

Пані Лідія згадує своє минуле життя – 49 років праці дояркою, вирощені діти й онуки, і зовсім не той фінал, на який заслуговує людина, що все життя чесно працювала. Її евакуював онук-поліцейський. Тепер вона живе у гуртожитку на Рогані і тримається попри проблеми зі здоров’ям.

«Ми вдячні усім, хто нам допомагає, бо така наша доля, що нікому такого не побажаєш… Онук мій – поліцейський – вивіз мене з Вовчанська, врятував. Зараз я живу у гуртожитку на Рогані… у мене тиск підвищений, потрібно постійно пити ліки. Тепер завдяки вашій чудовій хімії та продуктам зекономлю пенсію і куплю собі таблетки, які прописав лікар», – говорить пані Лідія.

У кожній такій видачі – нагадування про те, що люди з прифронтових громад не залишаються сам на сам із бідою. Мережа «Елеос-Україна» продовжує допомагати переселенцям, які втратили дім і змушені починати з нуля, аби в їхньому житті було більше стабільності, людського тепла і відчуття опори.

Щиро дякуємо Arbeiter-Samariter-Bund та Aktion Deutschland Hilft за підтримку, завдяки якій ця допомога стала можливою. Разом ми поруч із тими, кому найважче, і робимо все, щоб у найтемніші часи з’являвся простір для надії.