«Людина більша за свою травму»: психологиня і священик про те, як допомогти впоратися з травматичними подіями

П'ятий випуск подкасту «Говоримо про» — найглибший за форматом. Психологиня та психотерапевтка ГО «Вільний вибір» Ірина Распопіна і протодиякон Михайлівського Золотоверхого монастиря, священнослужитель і практикуючий психолог Степан Возняк говорять про травму, травмочутливість і те, як бути підтримуючими не завдяки правильним словам, а попри їхню відсутність.

Людина більша, ніж її травма

Не кожен стрес є травмою, і не кожна травма призводить до ПТСР. Зловживання термінами додає суспільству безнадії. «Кажуть, що всі ми травмовані на багато поколінь наперед. Але психіка дуже часто має можливість із цим впоратись», — пояснює Ірина Распопіна.

Від чого залежить, чи впорається людина? Від трьох речей: чи є в неї ресурси, на що спертися; чи є поруч близькі люди; і яким є її власний психологічний стан. Віра може бути одним із таких ресурсів. Спільнота — також.

«На людину потрібно дивитися так, щоб бачити її силу. Що б не було в житті — у неї була сила це прожити. Значить, є сила прожити й інше».

Сім днів мовчання — як модель підтримки

Отець Степан Возняк нагадує слова з книги Йова: коли до нього прийшли друзі, і сім днів просто сиділи поруч.

«У нас, на жаль, немає семи днів. Але є якась кількість часу, де ми можемо просто сказати: я поруч. І нікуди не поспішати».

Саме тут, за словами отця Степана, ховається одна з найбільших пасток для священиків: спокуса дати готову відповідь. 

«Людина прийшла, і здається, що їй треба одразу щось сказати. Але так неможливо допомогти. Треба дати їй прожити стан, щоб вона сама прийшла до відповіді».

Фрази, які дистанціюють

Ірина Распопіна ділиться досвідом клієнток, які зверталися до церкви після втрати. Одна з них — переселенка, чоловік загинув — прийшла в храм просто розповісти про нього. «Їй сказали: моліться за його душу. І вона відчула, що її не хочуть вислухати. І їй треба було просто розказати про загиблого, як про людину».

Фрази «на все воля Божа», «Бог так задумав» вимовляються з добрих намірів. Але вони можуть сприйматися як дистанціювання. 

«Інколи священик боїться почуттів тих людей, які до них звертаються. Хочеться захиститися, пошвидше дати відповідь і завершити діалог».

Отець Степан Возняк пропонує натомість говорити: «Я не знаю, чому так сталося в твоєму житті. Але ти зараз не один. Я можу запропонувати свою підтримку — просто побути поруч».

Разом спікери подкасту приходять до спільного бачення: у перспективі священики можуть входити до мультидисциплінарних команд психічного здоров'я — поряд із психологами, психіатрами, соціальними працівниками. «Психолог працює над одними темами, священник — над сенсами. Є люди, які не наважуються йти одразу до психолога. Але приходять до священика. І якщо священник знає, коли скерувати далі — це вже командна робота».

П'ятий випуск подкасту «Говоримо про» вже на YouTube-каналі Eleos-Ukraine.

Проєкт «Духовенство та громади на підтримку психічного здоров'я: інноваційні практики підтримки під час війни в Україні» реалізує Eleos-Ukraine у партнерстві з DanChurchAid та Norwegian Church Aid в Україні за фінансової підтримки уряду Норвегії (NORAD).