Про емоційну підтримку, ступор і те, як не вигоріти самому - подкаст «Говоримо про»
Тетяна Руденко розмежовує два поняття, які часто плутають. Перша психологічна допомога — це дії тут і зараз, одразу після катастрофи, прильоту, трагічної звістки. Емоційна підтримка — це інше: вона потрібна людям, які, наприклад, проходять через біль втрати місяцями. На 9-й день після смерті близького — один стан. На 40-й — інший. За рік — третій. І в кожному з них людина потребує присутності.
У другому випуску подкасту Eleos-Ukraine «Говоримо про» отець Михайло Омельян і психологиня Тетяна Руденко розбирають різницю між першою психологічною допомогою і тривалою емоційною підтримкою, говорять про травмочутливу комунікацію і про те, як людина, яка підтримує інших, може не зламатися сама.
«Зараз дуже багато українців мають дуже багато втрат і дуже багато болю. Різні стани виникають у різний момент часу. Щось стає тригером — і людина знову хвилюється», — каже психологиня.
Саме тому варто памʼятати про травмочутливість: розуміти, що навколо нас — люди з різним ступенем болю. У транспорті, в магазині, в церкві. І ступінь цього болю визначає, як ми говоримо з ними, як реагуємо.
Коли людина «завмерла»: що робити зі ступором
Коли людина після атаки стоїть нерухомо, не реагує, дивиться ніби крізь співрозмовника — це ступор, крайній захисний стан нервової системи. Мозок ніби «вимикається», бо не може опрацювати те, що сталося.
Алгоритм дій в такій ситуації: забезпечити фізичну безпеку людини, лише потім підходити і звертатися до неї голосом. Неважливо, що саме ви говорите, — важливо «достукатися» звуком. Якщо людина не реагує — дати тілесний контакт. І постійно ставити прості запитання: як тебе звати? де ти живеш? хто був поруч?
«Ми запитуємо прості фактичні речі — щоб включити ту частину мозку, яка вимкнулась. Спочатку — тіло і безпека. Потім — все інше», — зазначає Тетяна Руденко.
Історія з лікарні
Отець Михайло розповідає про жінку з термінальною стадією раку за кордоном, куди він приїхав звершувати соборування. Лікар попередив: їй лишилося сім днів. Планів говорити про вічність не було — він вирішив говорити про життя. Дві години молитви та спілкування. А потім — щоденні дзвінки, навіть коли він повернувся в Україну, легкі розмови, присутність на відстані. Жінка прожила місяць.
«Часом ти думаєш, що сказав дуже прості слова. А для людини вони змінюють хід усього життя», — каже отець Михайло.
Як не вигоріти тому, хто підтримує інших
Питання вигорання — чи не найважче у допомагаючи професіях. «Я чую від людей: як я можу думати про себе, коли інші потребують допомоги? Але я не Господь Бог. Я просто людина, яка може робити лише те, що може», - зазначає Тетяна Руденко.
Якщо сну немає — він має стати пріоритетом. Якщо вже не витримуєш чужих емоцій — це сигнал зупинитися, бо головний принцип залишається незмінним: не нашкодь. Для психологів підтримкою стають — інтервізійні групи, супервізія, власна терапія. Для священиків — Літургія.
«Щоранкова Літургія дуже змінює і зміцнює. Ти просиш Бога дати тобі слова — і вони приходять. Прості слова, які для людини стають життєствердними», — каже отець Михайло.
Другий випуск подкасту «Говоримо про це» вже на YouTube-каналі Eleos-Ukraine.
Проєкт «Духовенство та громади на підтримку психічного здоров'я: інноваційні практики підтримки під час війни в Україні» реалізує Eleos-Ukraine у партнерстві з DanChurchAid та Norwegian Church Aid в Україні за фінансової підтримки уряду Норвегії (NORAD) у співпраці з Київською та Львівською православними богословськими академіями.