«Війна навчила нас радіти життю»: харківський священик про те, чому треба жити зараз
Ієрей Ігор Шрамко служить у Харківській єпархії Православної церкви України. Паралельно — він юрист у кількох громадських організаціях, зокрема у «Відлунні війни», яка займається реабілітацією військових, що втратили зір. Сам отець Ігор також незрячий — зір втратив після травми в підлітковому віці.
Його шлях до священства був довгим. Семінарію отець Ігор закінчив ще 2006 року, Київську академію — 2010-го. У 2019-му разом із родиною вирішив приєднатися до Православної церкви України. Висвячений у сан священника в жовтні 2024 року — за благословенням Блаженнішого Митрополита Епіфанія та за рішенням Владики Митрофана.
Своє служіння отець Ігор формулює просто: «Навчити людей бачити милість Божу в кожному дні. Показати, що можна радіти ранку, співу пташок, дякувати Богу та військовим за той день, що пройшов. Не відкладати своє життя на потім — після війни, після перемоги, після ремонту. Треба жити зараз і по максимуму».
Вчитися жазі до життя
На тренінг «Паліативна допомога та духовна підтримка» отець Ігор приїхав за рекомендацією настоятеля свого храму — отця Юрія Баратинця. Тематика виявилась близькою: досвід роботи з паліативними пацієнтами в нього вже був.
«До нас звернулась людина, яка через хворобу спочатку втратила зір, потім слух, а згодом — здатність рухатися. Перед смертю в хосписі вона мала одне бажання: вивчити шрифт Брайля, щоб через спеціальний монітор спілкуватися в телеграмі — бодай так залишатися на зв'язку зі світом. На жаль, не встигли. Ця ситуація показала, що ми не тільки навчаємо інших — ми самі вчимося від людей. Ця жага до життя, бажання не втрачати зв'язок до останнього моменту — цьому теж треба вчитися», — каже отець Ігор.
На передовій людського болю
Тренінг він оцінює однозначно: для священиків і капеланів такі знання обов'язкові.
«Священнослужителі стоять на передньому краю людського болю. Люди шукають розради в Бога — і добре, коли звертаються до церкви. Але пастир мусить розуміти: коли він може надати духовну підтримку самостійно, а коли людину треба скерувати до психолога чи психіатра. Це пастирська відповідальність, тож вчитися треба постійно».
Війна, каже отець Ігор, змінила його, як і всіх. «Навчила радіти простим речам. Чашці гарячого чаю з близькими людьми. Прогулянці. Спільності. Раніше, можливо, були більші плани. Тепер — радість від того, що є».
Для участі у наступних тренінгах реєструйтесь за посиланням тут
Проєкт «Духовенство та громади на підтримку психічного здоров'я: інноваційні практики підтримки під час війни в Україні» реалізує Eleos-Ukraine у партнерстві з DanChurchAid та Norwegian Church Aid в Україні за фінансової підтримки уряду Норвегії (NORAD) у співпраці з Київською та Львівською православними богословськими академіями.