Віра без осуду: у Хотині говорили про підтримку людей, які живуть з ВІЛ

Отець Дмитро Шора провів інформаційну зустріч із вірянами храму Олександра Невського у Хотині. Говорили про ВІЛ, стигму та дискримінацію, а передусім — про те, чому діагноз не може бути причиною для осуду, страху чи відсторонення людини.

Навколо ВІЛ досі існує чимало міфів і упереджень. Вони можуть призводити до ситуацій, коли людину уникають, засуджують, обмежують у спілкуванні або починають сприймати виключно через її ВІЛ-статус. Під час зустрічі наголосили: передусім потрібно бачити людину, а не її діагноз.

Особливу увагу приділили ролі християнської громади. Віра не має ставати підставою для осуду чи відторгнення. Навпаки — церковна спільнота може бути місцем, де людина знаходить прийняття, підтримку й відчуття, що вона не залишилася наодинці зі своїми труднощами. Саме такий підхід закладений і в посібнику «ВІЛ: віра, толерантність, надія»: його автори закликають розглядати питання ВІЛ із любов’ю та розумінням, не завдавати людям додаткового болю осудом, а давати їм необхідну підтримку.

Отець Дмитро також говорив із вірянами про те, що люди, які живуть з ВІЛ, не повинні сприйматися як небезпека для оточення лише через свій діагноз. Сучасна антиретровірусна терапія дозволяє контролювати ВІЛ і жити повноцінним життям. Якщо людина приймає лікування та має невизначуване вірусне навантаження, вона не передає ВІЛ іншим — цей принцип відомий як «Невизначуваний = Непередаваний» (Н=Н).

Важливо й те, що сучасне лікування дає людям, які живуть з ВІЛ, можливість будувати стосунки, створювати сім’ї, народжувати дітей, працювати та вести звичайне активне життя. Антиретровірусна терапія пригнічує розмноження вірусу та допомагає зберігати здоров’я людини.

Окремою темою зустрічі стали наслідки стигматизації. Осуд і відторгнення не допомагають людині — вони лише посилюють її ізоляцію, страх і недовіру. Саме тому завдання громади — не шукати причин для дистанціювання, а створювати простір, у якому кожна людина може отримати підтримку та повагу. У посібнику наголошується: роль релігійного діяча полягає не в тому, щоб давати людині оцінку, а в тому, щоб бути поруч, підтримати її та ставитися до неї через призму людяності й поваги. 

Це особливо важливо для церковних громад. Християнська любов не залежить від стану здоров’я, життєвого досвіду чи діагнозу людини. У посібнику прямо зазначається, що громада віруючих може спільними зусиллями протидіяти стигмі та дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ. 

Такі інформаційні зустрічі допомагають замінювати страх знаннями, упередження — розумінням, а відсторонення — підтримкою. Адже ВІЛ-статус — це лише медична інформація про людину. Він не визначає її гідність, цінність, право бути частиною громади та право на любов і повагу.

Підтримувати, а не засуджувати. Знати, а не боятися. Приймати людину незалежно від її діагнозу — саме з цього починається подолання стигми.