“Я починав цю війну з автоматом у руках. Тепер — служу із хрестом”: історія медичного капелана Сергія Сущенка

Сергій Сущенко — протоієрей Полтавської єпархії Православної церкви України, медичний капелан Полтавської обласної лікарні імені М.Скліфасовського. Його щоденна робота — це не лише молитва, а й постійна присутність поруч із людьми, які перебувають у найважчих життєвих станах.

Відділення, де більшість пацієнтів прикуті до ліжок

Кабінет отця Сергія знаходиться у паліативному відділенні. Невеличка кімната — вона ж капличка, місце для зберігання церковних речей і відправна точка щоденного маршруту по палатах.

Паліативні хворі — люди з невиліковними прогресуючими захворюваннями, які ведуть до смерті. Більшість пацієнтів прикуті до ліжок. З них багато — без свідомості, під трубками. 

“Спочатку йду на медсестринський пост — дізнаюся, чи ніхто не відійшов до Господа, чи є нові пацієнти. Потім обходжу палати. Я підходжу до кожного ліжка. До тих, хто без свідомості, — підійду, перехрещу, якщо є родичі — поговорю з ними. А потім іду до тих, з ким можна поговорити. Є люди, які вірять, що через молитву можуть зцілитися. А якщо й ні, то хочуть принаймні піти з чистою душею. Хтось із пацієнтів просить причастя і соборування. Хтось боїться — думає, що це лише перед смертю. Хтось просто просить помолитися за них та за близьких”.

Волонтер та революціонер

Окрім паліативного відділення, отець Сергій працює ще у кількох реабілітаційних центрах, опікується бійцями з ампутаціями, цивільними після важких операцій, проводить служби та спілкується з тими, хто пережив поранення та полон, а також з родичами загиблих воїнів, зниклих безвісти і полонених. Він також спілкується з ветеранами, тими, хто повернувся з війни і намагається знайти себе у цивільному житті.

“У військовому шпиталі є офіційний капелан-протестант. За канонами його конфесії та ПЦУ він не може здійснювати православні таїнства. Тому ми з ним співпрацюємо. Він мені дзвонить: приїдь, помолися з хлопцями, покропи водою, освяти Паску. Я їду. Допомагаємо один одному”.

Ще до офіційного призначення капеланом Сергій допомагав лікарням як волонтер. Завдяки контактам у США та Канаді він організував постачання дорогого медичного обладнання та витратних матеріалів. Нещодавно його команда отримала 24 великі посилки з гуманітарною допомогою — від милиць і ходунків до речей першої необхідності для пацієнтів. Ця допомога — від волонтерів УГКЦ Святого Володимира (Гемпстед, Лонг Айленд, штат Нью Йорк), допомагає її отримувати американка українського походження Галина Фенченко з родиною. 

Окремо він відзначає внесок волонтерки з Полтави — Зої Воронянської, яка допомагає військовим з 2014 року. На одному з прапорів вона намалювала ікону Архістратига Михаїла. Прапор освятили разом із хлопцями в реабілітаційному центрі — і він зібрав найбільшу суму на благодійному аукціоні в США. Це дозволило зібрати кошти для допомоги лікарням.

Отець Сергій — людина з незвичною біографією: боровся за незалежність України ще з кінця 80-х, будучи комсоргом цеху боровся проти комуністичної партії, а в 1990-му вступив до Народного Руху України, восени 1990-го організував та очолював до 1995 р. в Конотопі Спілку незалежної української молоді (пізніше — Спілку української молоді). Потім брав участь у всіх революціях, аж до 2014-го, коли пішов на фронт зі зброєю в руках.

“Ми молилися і тут же воювали, і знову молилися. Офіційно капеланом я став вже у повномасштабну війну. До того — був ним умовно, служив добровольцем”.

Навчання як частина служіння

Про тренінги для духовенства отець Сергій дізнався через спільноту медичних капеланів. Зареєструвався — і поїхав. Перший тренінг у межах проєкту — про паліативну допомогу — виявився особливо близьким: адже отець Сергій щодня працює саме з такими хворими, а за плечима вже має курс клінічного душпастирства від Університету Шупіка та Богословської академії.

“Але навіть з тим багажем знань і досвіду в мене були ситуації, де я не знав, як вчинити. І тренер там, сам медичний капелан із кількарічним досвідом, — він говорив зі мною однією мовою. Я ставив конкретні запитання і отримував конкретні відповіді. Я завжди намагаюся вчитися. Це можливість отримати нові знання і обмінятися досвідом з іншими капеланами,” — каже він.

Тренінг із лідерства також дав нові інсайти — зокрема щодо комунікації та взаємодії з людьми.

“Навіть якщо маєш досвід, є речі, про які просто не задумувався. А тут вони відкриваються. Я вдячний «Елеос-Україні» за те, що вони роблять цю роботу. Не просто організовують тренінги — а збирають людей, яким є що сказати один одному. Тренери, капелани, священики з різними біографіями — це середовище, де відбувається справжній обмін досвідом. Такого не отримаєш з книжки чи онлайн-курсу.

— І окрема подяка донорам — DanChurchAid, Norwegian Church Aid, уряду Норвегії. Те, що вони підтримують саме цей напрямок — навчання духовенства, розвиток капеланства, роботу з громадами — це розуміння того, де справді потрібна допомога. Не лише гуманітарний вантаж. А люди, які вміють працювати з іншими людьми в найважчі моменти життя. Це дуже важливо”.

Проєкт «Духовенство та громади на підтримку психічного здоров'я: інноваційні практики підтримки під час війни в Україні» реалізує Eleos-Ukraine у партнерстві з DanChurchAid та Norwegian Church Aid в Україні за фінансової підтримки уряду Норвегії (NORAD) у співпраці з Київською та Львівською православними богословськими академіями.