Коли турбота починається з розмови: як підтримати батьків 60+ і вчасно помітити виснаження

Люди старшого віку часто звикли терпіти довше, ніж варто. Навіть після обстрілів, евакуації, втрат чи місяців життя у напрузі вони можуть щиро казати: «У мене все нормально».

Фахівець із ментального здоров’я  «Елеос-Україна» у Харкові Андрій Ніколаєнко за майже чотири місяці роботи в межах проєкту проконсультував понад сто людей. І одна з речей, яку він бачить регулярно: людям 60+ часто легше говорити про артеріальний тиск, біль в серці чи безсоння, ніж про страх, тривогу або емоційне виснаження.

На що варто звернути увагу близьким? Постійна втома вже зранку, проблеми зі сном, зміни апетиту, втрата інтересу до звичних справ, труднощі з концентрацією, надмірна зосередженість на власних хворобах. Іноді людина сама вже не може чітко пояснити, що саме її турбує.

«Людина каже: “У мене болить усе - і душа, і тіло”, і не може це розмежувати», - розповідає Андрій.

Водночас один симптом ще нічого не доводить, а фізичні скарги не можна автоматично списувати на стрес - їх варто обговорювати і з лікарем.

Ще один бар’єр - саме слово «психолог». Для частини старших людей воно досі звучить як натяк на слабкість. Тому Андрій радить не тиснути й не починати з категоричного «мамо, тобі треба до психолога».

Краще сказати простіше: «Давай поговоримо з фахівцем, який допоможе зрозуміти, чому ти останнім часом так себе почуваєш і що можна зробити, щоб стало легше». І правильні слова, щоб назвати такого фахівця - фахівець з ментального здоров’я. 

Важливо й пояснити: одна розмова ні до чого не зобов’язує. Людині не ставлять діагноз лише через те, що вона погодилася на консультацію, і ніхто не змушуватиме її продовжувати зустрічі. Це можливість розповісти про свій стан, поставити запитання й разом із фахівцем зрозуміти, чи справді потрібна подальша підтримка.

Особливо це важливо для тих, хто роками звик справлятися сам. Просити про допомогу після тривалого стресу, евакуації, втрат чи життя в постійній небезпеці може бути незвично. Та витримувати все мовчки - не єдиний варіант.

«Тривоги, які ми носимо все життя, - як мішок за спиною: з роками його все важче нести», - говорить Андрій Ніколаєнко.

Тому переконувати батьків чи старших рідних краще не страхом і не наполяганням. Значно важливіше дати їм зрозуміти: їх не оцінюватимуть і не засуджуватимуть, а рішення завжди залишатиметься за ними. Іноді турбота про ментальне здоров’я починається саме з такої простої розмови - «Розкажи, як ти насправді почуваєшся».

Проєкт «Надання життєво важливих медичних послуг, послуг захисту, евакуації та задоволення основних потреб вразливого населення поблизу прифронтових зон, а також підтримка систем охорони здоров'я» реалізується Johanniter International Assistance, EMERGENCY, UK-Med та Елеос-Україна за фінансової підтримки Європейського Союзу за програмою гуманітарної допомоги та співфінансування Aktion Deutschland Hilft.