Просте прохання вказати дорогу принесло літній мешканці Краматорську купу подарунків

Цієї осені команда «Елеос-Україна» підтримала тисячі мешканців прифронтового Краматорська: хтось отримав гуманітарні набори, хтось — грошову допомогу. І за цим завжди стоять особисті зустрічі. Одна з них почалася з простого запитання біля точки видачі допомоги.

Під час адресної допомоги до волонтерів несміливо підійшла літня жінка й спитала, чи можна скоротити шлях дворами до тролейбусної зупинки. З втомленої ходи було видно — сили на межі. «Я попросила її сісти в машину й зачекати кілька хвилин — сказали, що підвеземо додому. Було видно, що людині важко. Поки їхали, познайомилися: її звати Лариса, вона стояла в черзі до Пенсійного фонду з шостої ранку і через проблеми з документами не отримує гуманітарної допомоги», — розповідає Світлана Андрєєва, членкиня команди «Елеос-Україна».

Лариса родом із села Пригоже Барвінківського району що на Харківщині, у Краматорську живе з 1971 року. Її життя давно звузилося до кількох маршрутів і знайомих сходинок: у під’їзді майже нікого не лишилося, тож просити про допомогу практично нема в кого. Вона — самотня жінка, яка пережила втрату двох синів (у 2004-му та 2014-му) і чоловіка (у 2000-му). «Учора сину було б 61, а вже 11 років, як нема… Я одна», — каже вона тихо. Сьогодні її «родина» — руді собачі очі у дворі та кілька котів у квартирі: «Добре, що волонтери привозять корм для собаки. Бо жити на одну пенсію й ще за тваринами доглядати — дуже важко, особливо під час війни».

Причиною ранкової прогулянки стала необхідність підтвердити, що вона живе одна й не має чоловіка: свідоцтво про смерть давно втрачено. Дорога виявилася довгою. «Викликали в Пенсійний фонд — я ледь дісталася. Транспорт майже не ходить. Автобусом до автостанції, потім ще два квартали пішки. Йшла й думала, що впаду від утоми. Дякую, що ваші співробітники підвезли мене назад», — згадує Лариса. Усередині її чекала інша перепона: черга з ранку до обіду та конфлікт іншої жінки, через який викликали поліцію. «У мене справ було на три хвилини. Запитали: “Пенсію отримуєте? Субсидію отримуєте?” Це все можна було уточнити телефоном, а не тримати людей пів дня», — обурюється вона.

За цими дрібними, але виснажливими процедурами — рік за роком — і губиться допомога. Лариса живе лише на пенсію; гуманітарні набори отримувала рідко, а цього року взагалі втратила через бюрократичні вимоги.

 «По сто разів на перевірку кличуть, щоб той коробок отримати. Змушують їхати в ЦНАП по довідку, що я одинока, хоча в паспорті це є…» Вона — дитина війни, свого часу мала пільги, але їх скасували. «Я на пенсії з 1995 року, до того працювала в дитячому ЛОР-відділенні санітаркою. Я одну війну пережила, голодовку 1947-го. Мати хворіла, 16 років лежала паралізована. Двоє братів…» У цих кількох реченнях — біографія покоління, яке звикло мовчки триматися.

Рішення для команди було очевидним. «Ми взяли документи — було видно, що бабусі 85. Перевірили по базах: вона має право на допомогу. Так протса допомога “підвезти додому”перетворився на відновлення справедливості — і ще одну людину, яка нарешті відчула, що її помітили.

Самотність Лариси — це не лише про побут. Та попри втрати й нескінченні довідки, фінал цієї історії звучить тепліше: «Велике вам спасибі і дай Боже здоров’я. Бажаю, щоб швидше прийшов кінець війни». І, можливо, саме такі зустрічі — коли хтось сідає поруч у авто й дорога додому стає коротшою — і є тим, що робить Краматорськ таким міцним.

Команда «Елеос-Україна» й надалі буде поряд із тими, кому важко: допомагати набором чи грошима, але так само — транспортом, розмовою і турботою. Бо там, де закінчуються сили, починається взаємопідтримка. А все це щомісяця стає можливим завдяки підтримці наших надійних партнерів: ASB Ukraine та Aktion Deutchland Hilft.