Шлях до нового життя. Історія мешканки шелтеру на Буковині

Історії жінок, які потрапляють до наших прихистків завжди непрості. За кожною з них – біль, втрата, боротьба та велике бажання почати с початку. Часто ми зустрічаємо жінок виснаженими, зневіриними та розгубленими, але турбота та професійна допомога наших соціальних працівників та психологів усе змінюють. 

Алла – одна з підопічних прихистку святої Ольги на Буковині. Її історія є свідченням того, як підтримка і справжня віра можуть зцілити людину, змінити її та допомогти їй знайти сили жити, любити, виховувати дітей та дивитися у майбутнє з надією.

Інтерв’ю з Аллою та її історія нижче. 

Звідки ви родом і яким було ваше життя до війни? 

— Я з Мирнограда, що на Донеччині. Життя моє там було дуже бурхливим і неспокійним. Спочатку, у шкільні роки було просто весело та безтурботно, а потім, в якийсь момент я звернула не туди. Робила багато помилок, вживала заборонені речі, поки не дійшла до межі. Так у 2021 році я потрапила до реабілітаційного центру, а згодом через терапію прийшла до віри у Бога. Тоді ж покаялася та прийняла водне хрещення і відтоді моє життя почало змінюватися.

Як ви пережили початок повномасштабної війни? Як наважилися на евакуацію і як подолали виклики, які перед вами постали? 

— На щастя мені разом з дітьми вдалося виїхати з рідного міста ще до початку бойових дій і я дякую Богу, що на момент повномасштабного вторгнення ми знаходилися у відносно безпечному місті.

Як ви дізналися про наш прихисток і як ви сюди потрапили?

— Знаєте, я вважаю, що все це Божі промисли. Напевно так мало статися. Я мешкала в одному соціальному закладі тут у Чернівецькій області. Термін спливав і я почала шукати допомогу в інших місцях. Дзвонила різним волонтерам і вже коли здавалося, що надії нема, мені порадили звернутись сюди. Так я і опинилася у прихистку святої Ольги.

Ви провели у нашому прихистку більше року. Розкажіть про цей час. Як вплинула на вас ця допомога?

— Ви знаєте, життя у прихистку – це ніби окрема сторінка мого життя. З усіх місць, де мені доводилося жити, саме тут мені з дітьми було найкраще, найспокійніше. Не можу сказати, що в інших місцях було погано, але такої уваги та турботи як тут, ми ніде не знали. 

Тут до нас приїздили благодійники – хто з солодощами для дітей, хто з памперсами, одягом чи іншими необхідними речами. Завдяки підтримці організації я змогла зробити собі зуби – протезування, яке сьогодні коштує дуже дорого. Я навіть зробила собі брови! Я змінилася – і зовні, і внутрішньо. І навіть тепер, коли я вже живу окремо, мені завжди хочеться сюди повертатися. Я приходжу сюди із радістю – як додому, як до рідних людей і це дуже цінно.

Якшо порівнювати себе тоді і тепер, які головні зміни у собі ви відчуваєте?

— Змінилося все! Ви знаєте, я почала по-іншому дивитися на свою родину, своїх дітей. Я усвідомила, що це мої діти і що я несу за них відповідальність. Після того, що сталося – коли у мене забрали їх на 2,5 роки, я розумію, що маю зробити все, щоби це більше ніколи не повторилось. Я також інакше дивлюся на стосунки із чоловіками і на життя загалом. Всі ці трансформації сталися зі мною завдяки вірі в Бога, а також підтримці, яку я знайшла у цьому прихистку.

А шо вам дає сили сьогодні не опускати руки і йти далі? 

— Мабуть, мене тримає віра. Якщо Бог підняв мене з такого дна, то як я можу опустити руки? Я пройшла довгий шлях і вірю, що Господь приготував для мене краще. Він веде мене, навчає, наставляє. Так, бувають випробування, але я проходжу їх разом із ним. І повертатися до минулого життя я більше не хочу – я знаю, що там, і знаю, що тепер мій шлях інший.

Зараз ви живете окремо з дітьми, як складається ваше нове життя? 

— Мені важко, адже я сама з дітьми. Вони неслухняні, а ще мають психологічну травму через перебування у дитячому будинку. Старший син часто розповідає, як їх з братом били – це відбувалось постійно. Через це діти стали більш агресивними, не довіряють і бояться, що я їх залишу. Вони часто питають: «Ти нас знову покинеш?» Зараз мені важко, але ми молимося і стараємося разом долати ці труднощі.

Про що ви мрієте для себе та своїх дітей? 

— Мрію про мирне та спокійне сімейне життя. Бажаю, щоб мої діти були віруючими і жили з Богом, а також щоб у мене була надійна друга половинка, яка б підтримувала мене в житті.