25 листопада – 10 грудня у світі відбувається міжнародна акція «16 днів з проти насильства». Держава, громадські організації, активісти, митці, релігійні діячі намагаються привернути увагу до цієї дуже великої та складної проблеми.
Щороку від насильства в Україні страждає близько 1,8 млн жінок у віці від 15 до 49 років. Управління ООН з справ наркотиків і злочинності (UNODC) надало дані, згідно з якими щодня по всьому світу від рук своїх близьких і родичів гине 137 жінок.
Насильство – це не тільки нависне застосування фізичної шкоди. Воно буває фізичним, сексуальним, економічним, психологічним.
У цьому році у рамках проекту PITCH, «Елеос-Україна» працювала над проблемою домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Нашою головною метою було посилити співпрацю релігійних організацій, громадського сектору та уряду задля боротьби з цими явищами.
Для того, щоб ознайомити та долучити до цієї ініціативи різні релігійні організації 28-29 березня відбулась дводенна нарада/семінар для представників Комісії з питань соціального служіння при ВРЦіРО на тему: «Посилення ролі релігійних організацій у сфері подоланні ВІЛ/СНІД, стигми, дискримінації та насилля».
На семінарі розглядались, зокрема, питання протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі. У результаті була випрацьована резолюція щодо посилення спроможностей Церков і релігійних організацій у сфері подолання насильства. Серед можливостей та перспектив були визначені ініціатива та участь в адвокаційних програмах і проектах.
Деталі наради, резолюції Комісії з питань соціального служіння ВРЦіРО: https://eleos.com.ua/ranishe-religijni-organizatsiyi-pratsyuvaly-avtonomno-ale-pryjshov-chas-ob-yednatysya/
Такі рішення отримали свій вияв у конкретних справах. Окрім інших адвокаційних заходів, релігійні організації взяли участь у записі відеороликів, спрямованих на подолання цих явищ. Звернення були присвячені всесвітній щорічній акції «16 днів проти насильства». У такий спосіб релігійні організації висловили свою підтримку постраждалим і готовність надалі боротися з цим явищем у співпраці з урядовим та громадським сектором.
За підтримки Комісії з питань соціального служіння ВРЦіРО у рамках проекту PITCH були записані відеоролики з релігійними лідерами, із закликом боротьби з домашнім насильством та насильством за ознакою статі:
Звернення Блаженнішого Святослава Шевчука, Глави Української Греко-Католицької Церкви
Звернення Катерини Юрченко, речниці Духовного управління мусульман України, президентки Всеукраїнської асоціації мусульманок
Звернення Рустама Фатуллаєва, директора департаменту соціального служіння УЦХВЄ, старшого пастора церкви «Скинія»
Звернення Айдера Рустемова, муфтія Духовного Управління Мусульман Автономної Республіки Криму
Звернення Сергія Убогова, голови Громадської ради при МОЗ України з питань співпраці з ВРЦіРО
Звернення владики Віталія Кривіцького, єпископа Київсько-Житомирської Дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні
Звернення Предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія
ДОВІДКА
«НАСИЛЬСТВО – це навмисне застосування фізичної сили або влади, фактичне або у вигляді погрози, спрямоване проти себе, проти іншої особи, групи осіб або громади, результатом якого є (або існує висока вірогідність цього) тілесні ушкодження, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку або різного роду збиток»( визначено Всесвітньою організацією охорони здоров’я (далі ВООЗ).
Насильство – це вчинки, які здійснюють одну (або кілька) осіб і які характеризуються такими рисами:
1. Чиняться умисно і спрямовані на досягнення певної мети;
2. Спричиняють шкоду (фізичну, моральну, матеріальну тощо) іншій особі;
3. Порушують права і свободи особи;
4. Той, хто чинить насильство, має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні), що унеможливлює ефективний самозахист жертви насильства.
Залежно від того, в якій сфері здійснюється насильство, розрізняють насильство в сім’ї (домашнє насильство) та насильство в суспільстві.
Форми насильства
За природою акт насильства може бути:
• фізичним (штовхання, побиття, жбурляння різними предметами, спроба вбивства);
• сексуальним (сексуальні домагання, образи, зґвалтування);
• психологічним (стеження, переслідування, погрози, залякування, шантаж, приниження, ігнорування, відсутність турботи);
• економічним (фінансовий контроль, обмеження, заборона працювати і вчитися, свідоме руйнування та пошкодження майна).
Статистична інформація
1) За інформацією ПРООН щороку від насильства в Україні страждає близько 1,8 мільйона жінок у віці від 15 до 49 років. Більше 50%населення України потерпали від домашнього насильства впродовж свого життя, причому 30% зазнавали насильства у дитячому віці.
2) У більшості випадків про домашнє насильство у правоохоронні органи не повідомляють. Лише 30% жертв повідомляють про випадки насильства, 45% жителів у місцевих громадах не довіряють поліції.
3) 115 473 заяв про вчинення домашнього насильства подано до Національної поліції України 2018 р.
4) За даними Мінсоцполітики, у 2013-2018 роках 90% тих, хто звертався щодо насильства в сім’ї до органів держави, – це були жінки, 8,5-9 % – чоловіки та 1-1,5 % – діти.
5) Управління ООН з справ наркотиків і злочинності (UNODC) надало дані, згідно з якими щодня по всьому світу від рук своїх близьких і родичів гине 137 жінок.
Статистика, отримана з державних джерел, приголомшує – понад половини з 87 тис. жінок, убитих у 2017 році, загинули від рук своїх близьких. З них близько 30 тис. були вбиті інтимними партнерами, а ще 20 тис. – родичами. При цьому місцем злочину найчастіше ставав їхній власний будинок.
6) За результатами дослідження Інформаційно-консультативного жіночого центру (2009 р.): близько 50% жінок, які відбувають покарання в українських колоніях, зустрічалися з насильством у власних сім’ях. До 23% бачили насильство в родинах своїх батьків.
7) «Ла Страда Україна» проаналізувала 100 судових вироків, винесених у 2015 році за статтею 115 КК України (умисне вбивство), де злочинницями були жінки. У 34-х випадках причиною скоєння злочину жінками було насильство. У 9 справах факт насильства стосовно жінки як передумова, причина або привід для скоєння вбивства був очевидний, але зазначені факти не бралися до уваги. У вищезазначених випадках не застосовувалися ст. 116 КК України «Умисне вбивство вчинене у стані сильного душевного хвилювання» або ст. 118 КК України «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної самооборони», санкції яких є значно меншими.
КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ У ВИПАДКУ НАСИЛЛЯ:
• До поліції за номером 102,
• До служби у справах дітей,
• До центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді,
• До центрів соціально-психологічної допомоги,
• До соціального центру матері і дитини,
• До бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я,
• До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрацій,
• До психолога, соціального педагога, класного керівника тощо,
• До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства,
• До центру безоплатної правової допомоги,
• На телефони «Гарячих ліній»:
Безкоштовні «гарячі» телефонні лінії
• Національна гаряча лінія протидії насилля в сім’ї «Ла Страда – Україна: 0 800 500 335 зі страціонарного, 116 123 з мобільного.
• Національна гаряча лінія з захисту прав дітей «Ла Страда – Україна:
0 800 500 225 зі стаціонарного, 116 111 з мобільного
• На Національній «гарячій лінії» з попередження домашнього насильства можна отримати:
– інформаційні консультації (інформація про організації та установи, до яких можна звернутися у конкретній ситуації, перелік документів, які необхідно підготувати для звернення та інше);
– психологічні консультації (поради та підтримку психолога анонімно у телефонному режимі);
– правову допомогу (консультації та рекомендації юристів щодо конкретної ситуації, поради стосовно правильного складання необхідних документів тощо).
• Омбудсмен з прав дитини в Україні
• Єдиний телефонний номер системи надання безоплатної правової допомоги:
Зателефонувавши за номером 0 800 213 103 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів), можна отримати такі послуги:
– безоплатну правову допомогу дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах;
– правові консультації;
– роз’яснення з питань отримання безоплатної правової допомоги;
– інформацію про гарячі телефонні лінії з питань надання соціальних послуг та захисту прав людини, та установи, які опікуються відповідними питаннями;
– зв’язатися з усіма центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги; отримати інформацію про їх місцезнаходження, контактні номери телефонів, інші засоби зв’язку.